Методична скарбничка

                         На допомогу учням

Пам'ятка

"Як підготуватися до написання твору-роздуму про героя"

1. Твір має складатися з трьох частин:

- вступу;

- основної частини;

- висновків.

2. Вступ може складатися з 2-3 речень, які б підводили до основної частини. Це можуть бути речення про письменника, його твори, про твої уподобання.

Приклад: Казки відомого данського письменника Ганса Крістіана Андерсена зачаровують і дорослих, і дітей…

3. Основна частина – найбільша за розмірами. В ній розкривається тема твору.

В основній частині викладай свої думки та обов’язково аргументуй їх. Намагайся уникати простого переказу епізодів твору. Свої думки можеш підтверджувати цитатами.

4. Висновки (2-3 речення). У завершальній частині твору зроби емоційний обгрунтований висновок щодо твого ставлення до героя, про якого пишеш.

5. Спочатку напиши твір на чернетці.

6. Використовуй тільки ті слова, значення яких ти знаєш. Уникай повторення одних і тих самих слів.

7. Прочитай написане, перевір зміст, послідовність викладу, грамотність, використання розділових знаків.

8. Перепиши роботу начисто (якщо це домашній твір).

9. Перевір написане, пильнуючи описки та пропуски літер.

10. Обсяг твору – 0, 5-1 сторінка учнівського зошита. 

Пам’ятка “Як скласти анотацію”

Анотація (анонс) -  (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо.

В анотації до наукових видань наводяться найважливіші питання роботи, викладається зміст, дається оцінка. Анотація допомагає під час вибору й вивчення літератури з будь-якого питання, скорочує час на ознайомлення із змістом праці.

1.      Назва твору мистецтва.

2.      Надайте основні відомості про автора.

3.      Дайте стислу характеристику, визначте тему.

4.      Зробіть перелік основних розділів чи питань (проблем), що висвітлюються в творі.

5.      Критично оцініть зміст, проблематику та образи.

6.      Укажіть, на якого читача розрахована книга (на якого глядача – фільм, картина тощо).

Пам’ятка “Як писати рецензію”

Рецензія  - відгук, розбір та оцінка художнього (літературного, театрального, музичного, кінематографічного та ін.), наукового або науково-популярного твору; жанр літературної критики та газетно-журнальної публіцистики.

1. Прочитайте твір (перегляньте кінофільм, відвідайте виставу…), на який будете писати рецензію.

2. Визначте теми, що розвиває автор твору, який ви рецензуєте.

3. Прокоментуйте назву твору. Чи відображуються в ній тема або ідея твору? Чи використані прийоми створення образності?

4. Висловіть свою думку про зміст твору, проблеми, які порушує автор, про ідею твору.

5. Напишіть, чи вважаєте ви проблеми, про які пише автор, актуальними в наш час; чи поділяєте ви точку зору автора на ці проблеми.

6. Розкажіть, в чому збігається чи не збігається ваше сприйняття предмета мовлення з авторським.

7. Відзначте мовленнєві засоби, які складають своєрідність стилю автора.

Пам’ятка “Як складати інтерв’ю”

1. Визначте тему інтерв’ю.

Якщо опитуваний - письменник, це можуть бути факти з біографії, питання про творчість, проблематику творів. Якщо це літературний герой, це можуть бути факти з його життя тощо.

2. З якою метою ви його проводите?

Cкладіть та запишіть запитання, що вас цікавлять

3. Зберіть матеріал для відповідей на запитання.

Для цього необхідно уважно прочитати довідкову літературу або перечитати художній твір. Відповіді необхідно створювати за достовірними джерелами, в них не повинно бути фактичних помилок, порушень хронологічної послідовності.

4. Складіть план бесіди.

5. Запишіть інтерв’ю, використовуючи форму діалогу.

Інтерв’ю також можуть складатися у формі монологу (самоінтерв’ю, анкета) або полілогу.

6. Інтерв’ю необхідно складати у художньому або публіцистичному стилі.

7. Намагайтеся не використовувати розмовну лексику.

8. Зробіть обрамлення для свого інтерв’ю.

9. Підготуйте виразне читання своєї роботи «за ролями».

10. За можливістю використовуйте атрибутику часу (письменника, героя), елементи костюму.

11. Пам’ятайте, що читання інтерв’ю – це театральна дія, отже намагайтеся передати у розмові характери своїх «героїв».

Пам'ятка “Як писати реферат”

Реферат – це стислий виклад змісту кількох наукових праць, що стосуються певної проблеми. Мета: передача цілісної інформації, одержаної з різних джерел.

                                     

1. Визначте мету написання реферату відповідно до поставленої теми.

2. Складіть план розкриття теми.

3. Ознайомтеся з літературою за темою, при читання підкреслюйте основні ідеї та положення, докази, аргументи та висновки, щоб потім зосередити на них увагу.

4. Класифікуйте виписки, зроблені під час читання розглянутих джерел.

5. Проаналізуйте зібраний матеріал, обміркуйте, зробіть узагальнені висновки.

6. Оформіть реферат.

                                          Структура реферату

1. План або зміст із зазначенням сторінок, глав, розділів.

2. Обґрунтування вибору теми.

3. Теоретичні основи обраної теми.

4. Виклад основного питання.

5. Висновок та узагальнення.

6. Практичне значення реферату.

7. Список використаної літератури.

8. Додатки: документи, ілюстрації, схеми, таблиці тощо.

План аналізу драматичного твору

1. Жанрова природа тексту.

2. Конфлікт.

3. Особливості розвитку сценічної дії.

4. Характери героїв і художні засоби їх розкриття.

5. Сюжетні та позасюжетні елементи (монологи, діалоги, ремарки тощо).

6. Тема та ідея.

7. Різні наукові та читацькі інтерпретації.

8. Місце твору в історико-літературному процесі.

9. Якщо ви переглянули постановку твору (театральну, у кіно), порівняйте її з прочитаним твором. Чи вдалося авторам, на вашу думку, передати авторський задум?

План аналізу епічного твору

1. Відомості про автора, історію створення (коротко).

2. Тема та жанр твору.

3. Композиція та сюжет.

4. Система образів.

5. Форми зображення дійсності:

 - розповідь: від І особи, невласне пряма;

- описи;

- роздум.

6. Мова твору:

- своєрідність слововживання (активність включення синонімів, антонимів, омонімів, історизмів, архаїзмів, неологізмів, варваризмів, професіоналізмів, автори змів);

- прийоми образності (епітети, метафори, порівняння, алегорія, метонімія, іронія, гіпербола);

- фразеологізми (прислів’я, приказки, крилаті слова);

-фонетичний лад (асонанс, дисонанс, алітерація);

- синтаксичні фігури мови (риторичні питання, звернення, вигуки, повтори, антитези, інверсії).

7. Ідея твору. Яким чином вона розкривається? Яким був задум письменника?

8. Власні враження про твір.

План аналізу ліричного твору

1. Час (місце) написання, історія створення.                                                                                      

2. Жанрові оособливості.                                                                                                         

3. Місце даного твору в творчості поета або серед творів подібної

тематики  (мотив, сюжет, структура тощо).  Зв'язок з певним

напрямом, течією.                                      

 4. Почуття ліричного героя, відображені в творі.                            

5. В які способи розкривається авторська думка? Які почуття

викликає у читача?                                                                                                                    

6. Взаємообумовленість змісту та художньої форми:                       

 позиційне:

-    композиційне рішення;                                                                                                           -     особливості самовиразу ліричного героя, характер розповіді;                                                    

-     звуковий ряд, використання звукопису, асонансів, алітерації;                                                          

-     ритм, строфіка, графіка, їх смислова роль;                                                                                   

-     мотивованість, точність використаних виразних засобів.                                           

  7.  Асоціації, що викликає вірш (літературні, життєві, музичні,

живописні).                         

8. Місце даного вірша в творчості поета, моральний або

філософський зміст; «одвічні» проблеми або їх інтерпретація;

загадки та таємниці твору.                                                                                                     

9. Підготуйте виразне читання своєї роботи «за ролями».

10. За можливістю використовуйте атрибутику часу (письменника, героя), елементи костюму.

11. Пам’ятайте, що читання інтерв’ю – це театральна дія, отже намагайтеся передати у розмові характери своїх «героїв».

               Нобелівські лауреати

  Вручення Нобелівських премій відбувається 10 грудня кожного року.         Ця премія дуже престижна. Сума винагороди становить          1 мільйон доларів.         У галузі літератури за 100 останніх років цю найпрестижніжу премію отримали 99 письменників.         Нобелівська премія присуджується тільки за життя людини, посмертно вона не присуджується.         Представники 37 країн світу отримали цю премію. Найбільше Нобелівських лауреатів має Франція.

 Генріх Сенкевич (1846—1916)      

           

       Класик польської літератури, майстер історичного роману і новели Нобелівську премію отримав у 1905 році.         Народився він 5 травня 1846 року в небагатій шляхетській родині. Навчався на медичному та історичному факультетах.         Сенкевич отримав Нобелівську премію за роман "Камо грядеші?" (Куди    ідеш?) (1894—1896). За його словами, це – "істинно християнська епопея", найважливіша від усього, написаного ним раніше.         Дія роману розгортається у 64—68 роках у Стародавньому Римі, коли жорстоко переслідувалися перші християни.         Одним із центральних персонажів роману "Куди ідеш?" є імператор Нерон, за правління якого стався цілковитий занепад моралі.         Один із найжахливіших злочинів, пов'язаних із ім'ям Нерона, – грандіозна пожежа Риму 64 року та масові вбивства християн.         Невідомо, хто або що було справжньою причиною пожежі, але Рим запалав одразу з усіх боків, і полум'я було єдиним володарем міста упродовж 9 днів. Тисячі тисяч людей загинуло, ще більше залишилося без притулку. Містом почали ширитися чутки, що столицю підпалили за наказом імператора. Щоб відвести від себе підозри, Нерон усю провину звалив на християн та піддав їх жорстоким тортурам і карам. Прихильники Христа виявили тоді надзвичайну стійкість і самовідданість, назавжди залишившись символом чистоти віри і прикладом для наслідування усіх майбутніх поколінь.        За християнською легендою, Нерон став причиною мученицької смерті апостолів Павла та Петра, які тоді проповідували в Римі нове віровчення.         На думку Сенкевича, кожна людина рано чи пізно має зробити вибір між добром і злом. Щоправда, є ще позиція спостерігача-естета. На думку письменника ця позиція є мовчазною підтримкою несправедливої та злочинної влади.         Нобелівська премія Генріху Сенкевичу була вручена "за видатні заслуги в галузі епосу", на врученні зазначалося, що Сенкевич – "один із тих геніїв, котрі втілюють у собі дух нації".  

             

Редьярд Кіплінг (1865—1936)       

    

   У 1907 році англійський письменник Редьярд Кіплінг був нагороджений Нобелівською премією.         Народився він 1865 року в Бомбеї (Індія), куди переїхав батько, відомий англійський художник. Письменник згадує ці роки як найщасливіший період свого життя. На жаль, він тривав лише 5 років. Батьки, як і більшість знатних сімей того часу, вважали, що індійський клімат шкідливий дітям, тому його відправили на виховання до Англії.         У 17 років юнак закінчує школу і повертається до батьків в Індію, де починає працювати помічником редактора однієї з місцевих газет.         Перша його збірка вийшла під назвою "Прості оповідання з гір".         Особливо плідним для письменника був американський період життя – з 1892 по 1896 роки. У цей час вийшли друком оповідання про тварин. Улюбленими книгами дітей і дорослих стали оповідання про Мауглі.         Кіплінг хотів, щоб юні читачі зрозуміли, що природа – дім людини, тому її треба берегти, жити в злагоді з нашими меншими братами. Це –  головна ідея твору. У житті спрацьовує закон бумеранга: як ти ставишся до природи, так і вона ставиться до тебе. Як тигр Шер-Хан у свій час викрав у людей Мауглі, так Мауглі, коли виріс, розправився з ним.        Вершиною романістики Кіплінга став роман "Кім" (1901) – філософський твір, "істинно індійський роман", що виріс із "Книги джунглів", де автор піднявся над своїми політичними поглядами. Описуючи подорож і пригоди хлопчика-тубільця і бродячого буддійського монаха, Кіплінг показує життя Індії в усьому його розмаїтті, калейдоскопі рас, звичаїв і вірувань, а написано це з таким теплим почуттям, яке неможливо знайти навіть у його кращих оповіданнях.         1907 року Кіплінг отримує Нобелівську премію "за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача".         Під час Першої світової війни, на якій загинув його єдиний син, Кіплінг починає працювати у комітеті Червоного Хреста.         Помер письменник 18 січня 1936 року в Лондоні, похований в Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.                 

Борис Пастернак (1890—1960)                              

          Російський поет, прозаїк і перекладач нагороджений Нобелівською премією у 1958 році.          Народився 18 лютого 1890 року у Москві, в родині академіка живопису. Його мати була відомою піаністкою. Пастернак також навчався в Московській консерваторії, але полишив її і вступив на історико-філологічний факультет Московського університету.         Друкує вірші в альманасі "Лірика". 1913 року видав першу поетичну збірку "Близнюк у хмарах", 1916 року – другу – "Понад бар'єрами".         Під час першої світової війни як невійськовозобов'язаний через пошкоджену ногу працював на Камі, на хімзаводах конторщиком – вів військовий стіл.         Повернувшись до Москви, працював у бібліотеці народного комісаріату освіти. Тоді ж пише повість "Дитинство Люверс". 1943 і 1945 років виходять збірки його віршів. "На вранішніх поїздах", "Земний простір".         Взимку 1945 року Пастернак розпочав працювати над романом "Доктор Живаго". Паралельно Пастернак займається перекладами – блискуче переклав "Фауста" Гете, інших поетів.         На батьківщині Пастернаку відмовили у публікації його роману через    "дух неприйняття соціалістичної революції". 1957 року роман вийшов за кордоном і був перекладений 18 мовами.         Пастернака висували на здобуття Нобелівської премії в 1946, 1954 роках (роман "Доктор Живаго" ще не був написаний, лише за вірші).         1958 року він удостоєний Нобелівської премії "за видатні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій російського епічного роману".         Пастернак надіслав телеграму до Шведської акадерії: "Безмірно вдячний, зворушений, гордий, знічений". Та після цілеспрямованого цькування і виключення із Спілки письменників СРСР Пастернак відмовився від премії. В Росії його затаврували клеймом зрадника російського народу.         Митці всього світу стали на захист Пастернака. Наведемо лише слова А.Камю: "Ні з чим незрівнянна книга, яка далеко переважає всю масу літературної продукції світу. Цей великий роман про кохання аж ніяк не антирадянський, він — всеохопний".         Помер Пастернак 30 травня 1960 року на дачі в Передєлкіно під Москвою, там і похований.         ЮНЕСКО оголосила 1990 рік роком Пастернака. Цього ж року син Пастернака Євген одержав медаль і диплом батька, котрі йому було присуджено 1958 року.        Учень читає напам'ять вірш Бориса Пастернака "О, знал бы я, что так бывает..."        Прослуховування аудіозапису вірша Бориса Пастернака "Любити інших – тяжкий хрест".        

      Іван Бунін (1870—1953)                          

       Нобелівською премією нагороджений 1933 року.         Іван Олексійович Бунін народився 22 жовтня 1870 року у збіднілій дворянській родині під Воронежем. Провчившись 4 роки в Єлецькій гімназії, далі займається самоосвітою під керівництвом брата. 19-річним полишає дім, багато подорожує, працює коректором, бібліотекарем, статистом, газетярем.        Дебютував 1887 року віршем "Над могилою Надсона".        1891 р. в Орлі видав збірку "Вірші", де в центрі – світ російської природи, її краса.        Поетичні книги "Під відкритим небом" (1898) і "Листопад" (1901) написані в традиціях "срібного віку", продовжували і розвивали сільську тематику."         З появою перших оповідань "Антонівські яблука" (1990), "Сосни" (1901), "Нова дорога" (1901) здобув визнання як талановитий прозаїк.         Бунінська модель батьківщини – це поєднання ніжності і жорстокості.         Горький назвав Буніна "кращим стилістом сучасності".         Автобіографічна основа повісті Буніна "Життя Арсеньєва" безсумнівна, але все ж це твір у котрому переосмислено минуле, – повернення в дитинство, взаємозв'язок давнього і сьогодення".          Сповідь великого митця лірично-пристрасна, в ній любов перемагає смерть, це справжній лірико-філософський монолог.          1933 року Буніну присуджують Нобелівську премію "за суворий артистичний талант, з яким він розвиває традиції класичної прози". Лауреат, подякувавши, підкреслив сміливість Шведської академії, котра виявила честь письменнику-емігранту.         Остання збірка оповідань "Темні алеї" (1943) – єдина книга в російській літературі, де домінує одна тема – кохання. 38 творів – це стільки ж різноманітних любовних історій.         У роки Другої світової війни Бунін відмовився співпрацювати в профашистських газетах, радо вітав Перемогу. Але до СРСР не повернувся – "доки буде Сталін, буду за кордоном".         У "Спогадах" (1950) дуже різко висловився про Максима Горького, Олександра Блока, Олексія Толстого.         8 листопада 1953 року помер у Парижі від хвороби легенів. На столі залишився незакінчений рукопис про Антона Чехова (вийшов 1955 p.).      

        Ернест Хемінгуей (1899—1961)

        Американський письменник Хємінгуей Нобелівську премію отримав у 1954 році. Народився 21 липня 1899 року у містечку Оук-Парк, передмісті Чикаго, в родині лікаря. Писати почав рано, друкував вірші й оповідання в шкільних газетах. Після школи 1917 року Хємінгуей через слабкий зір не потрапив до армії. Півроку працював журналістом у Канзасі. Потім став водієм американського загону Червоного Хреста на італійському фронті, де в липні 1918 року був поранений у ногу. Після повернення до США 1991 року працює журналістом.        1921 року їде до Європи, багато подорожує, пише до американських видань, знайомиться з американськими письменниками, котрі тоді жили в Парижі, висвітлює роботу Генуезької конференції.        Нобелівську премію отримав за повість "Старий і море". Хємінгуей змалював героя, котрий самотньо протистоїть жорстокостям життя.        Старий рибалка Сантьяго навчив хлопчика рибалити, і вони подружились. Але ось уже довгий час старому не везе – нічого не може зловити. І батьки хлопчика наказали йому йти допомагати іншому рибалці, в якого ловля йде краще. "Ось уже 84 дні, – говорить старий до себе, – нічого не вдається мені спіймати". І ось нарешті велика риба спіймалася на одну з його вудочок. Але витягти старий її не може, бо вона пливе на глибині і тягне човен з рибалкою в море. Два дні риба тягнула човен старого, на третій день почала підніматися на поверхню, і старому вдалося її вбити. Він прив'язав рибу до човна і попрямував до берега. Але по дорозі на рибу нападати акули, і як старий не намагався їх відігнати, вони відривали від риби шматки. Коли рибалка доплив до берега, від великої риби-меч залишився один довгий-предовгий скелет. Але старий не впав у відчай. Він відчував себе переможцем, бо не злякався акул, а переміг їх. Він спав у своїй хижці, коли хлопчик прийшов до нього. Хлопчик, побачивши покалічені руки старого, плакав. Приніс йому кави. Сказав, що знову буде з ним рибалити.        Такий простий сюжет, але яка художня сила цього невеликого твору.        В основі рішення Нобелівського комітету про присудження премій була саме ця повість, хоч одержав її Хемінгуей за всю творчість. Відзначений "за оповідну майстерність, вкотре продемонстровану в "Старому і море", а також вплив на сучасну прозу". Говорилося також і про його героїчний пафос, "мужню любов до небезпек і пригод".        Хемінгуей тоді хворів, і премію отримав посол США в Швеції. 1960 р. письменник лікувався від депресій і психічної хвороби.        2 липня 1961 року причиною його смерті стало самогубство.     

  

     Бернард Шоу (1856—1950)               

         Нобелівську премію отримує в 1925 році. Англійський драматург, за походженням ірландець, народився у Дубліні, в родині державного службовця. Працював клерком, а потім у Лондоні у телефонній компанії. І одночасно – робота в бібліотеках, а вранці – обов'язкові 5 сторінок роману.         Перші п'ять творів не були надруковані. 1892 року була поставлена, а після двох вистав знята перша п'єса Шоу "Будинок вдівця".         У своїх творах критикував суспільство, його устрій і звичаї, надав філософського осмислення недосконалості людини.         Ідеалом для Шоу був Ібсен, Чехов. Однак Шоу-драматург цілком оригінальний. Головний його художній засіб – парадокс як метод втілення будь-якого задуму. П'єси Шоу – це завжди "драми ідей", п'єси-дискусії. Теми їх надзвичайно різноманітні. Шоу цікавить війна і мир, релігія, право і справедливість, сімейні драми, проблеми моралі, зокрема лицемірства і щирості.         Найвідоміші п'єси Шоу – "Учень диявола", "Цезар і Клеопатра", "Дім, де розбиваються серця" й особливо – "Пігмаліон". Цю п'єсу ставили театри усього світу, її багато разів екранізували, на її основі написано славетний мюзикл Д. Лоу.         Філософською комедією з іскрометним гумором назвали "Людину і надлюдину" (1905). "Цивілізоване" варварство – остання ступінь падіння людства – ось що хотів сказати цим твором Шоу.         Але над усім брудом життя – мрія про людяну людину.         Лев Толстой писав Шоу, що той вразив його "глибоким розумінням зла життя".         До 300-ліття Шекспіра Шоу пише блискучу п'єсу "Смуглява леді сонетів"(1910).         У "Пігмаліоні" (1913) йдеться про те, що проста дівчина з народу –  квіткарка Еліза аж ніяк не є людиною другого сорту, і "інтелігентність" вищого сорту – часто лиш "позолота" ляльок лондонського світу".         1926 року було вручено Нобелівську премію Бернарду Шоу "за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометність, яка часто поєднується з винятково поетичною красою".         Б.Шоу відмовився від премії. Він був рішучим противником усіляких премій. її отримав посол Англії, а гроші Шоу віддав у фонд перекладачів Стріндберга.         Шоу помер у віці 94 роки. За його бажанням тіло його було спалене без релігійних обрядів, а прах змішаний з прахом жінки і розвіяний в його улюбленому саду. "Я віддаю перевагу саду, а не монастирю!" – говорив Шоу, маючи на увазі Вестмінстерське абатство, усипальню великих людей Англії.                На підступах до Нобеля.         Україна не має лауреата Нобелівської премії. Але варто назвати тих, хто був "на підступах" до неї.         Найближче до премії був Іван Франко, але смерть його (в травні 1916 року) не дала можливості її отримати. (Посмертно премію не присуджують; є лише один випадок – забутий нині шведський поет Е. Карлфельдт – 1931 рік).         Володимир Винниченко, автор "Сонячної машини", прагнув надати творові європейського розголосу, але ні Р. Роллан, ні Г. Брандес не написали передмови до твору, що було б прямим виходом на нобеліата.         Тодось Осьмачка 1956 року сам висував себе на премію.         Видатний вчений світу Омелян Пріцак висував Павла Тичину (за перші книги) у 1966 році і Миколу Бажана в 1972 році. Але заляканий Микола Бажан сам зняв свою кандидатуру, знаючи історію з Пастернаком. ("Нобелівська премія — тавро зрадника своєї країни").         1980 року Улас Самчук також був одним з кандидатів.         У 1985 році Генріх Белль, авторитет котрого в світі був беззаперечний, висунув Василя Стуса. Але смерть поета у таборі для політв'язнів 4 вересня 1985 року завадила цьому.         1991 року було висунуто кандидатуру Олеся Гончара.         У 2001 році Спілка письменників України звернулась до Ліни Костенко: чи вона не проти висунення її на Нобелівську премію. На той час Ліна Костенко вже вийшла зі Спілки письменників України. Це був її протест: не могла дивитись спокійно, як українські письменники доби СРСР на різні голоси славили комуністичний лад, а в наш час почали лаяти Радянський Союз і славити незалежну Україну, нібито вони виборювали цю незалежність.         Поміркувавши, Ліна Костенко все ж таки дала згоду. На жаль, Шведська академія наук не збагнула глибини поетичного таланту Ліни Костенко, не помітила в її національній тематиці загальнолюдської філософії та моралі, до речі, ця академія помилялась не вперше. Зрозуміла річ, рішення Шведської академії викликає у знавців поезії, м'яко кажучи, здивування.         На отримання Нобелівської премії існує черга претендентів. Заздалегідь складається список номінантів, де можна роками вичікувати на таку бажану і престижну нагороду. Так ось, у тому списку стоїть ім'я нашої Ліни Костенко. І будемо сподіватися на справедливу оцінку її творчості.

                 Цитати видатних людей

15 найкращих цитат Омара Хайяма

Красивым быть – не значит им родиться,

Ведь красоте мы можем научиться.

Когда красив душою Человек –

Какая внешность может с ней сравниться?

Чем ниже человек душой, тем выше задирает нос.

Он носом тянется туда, куда душою не дорос.

Кто жизнью бит, тот большего добьется.

Пуд соли съевший выше ценит мед.

Кто слезы лил, тот искренней смеется.

Кто умирал, тот знает, что живет!

В одно окно смотрели двое. Один увидел дождь и грязь.

Другой — листвы зелёной вязь, весну и небо голубое.

В одно окно смотрели двое.

Мы источник веселья — и скорби рудник.

Мы вместилище скверны — и чистый родник.

Человек, словно в зеркале мир — многолик.

Он ничтожен — и он же безмерно велик!

Как часто, в жизни ошибаясь, теряем тех, кем дорожим.

Чужим понравиться стараясь, порой от ближнего бежим.

Возносим тех, кто нас не стоит, а самых верных предаем.

Кто нас так любит, обижаем, и сами извинений ждем.

Мы больше в этот мир вовек не попадем,

вовек не встретимся с друзьями за столом.

Лови же каждое летящее мгновенье —

его не подстеречь уж никогда потом.

Не завидуй тому, кто силен и богат,

за рассветом всегда наступает закат.

С этой жизнью короткою, равною вдоху,

Обращайся, как с данной тебе напрокат.

Я думаю, что лучше одиноким быть,

Чем жар души «кому-нибудь» дарить.

Бесценный дар отдав кому попало,

Родного встретив, не сумеешь полюбить.

Не смешно ли весь век по копейке копить,

Если вечную жизнь все равно не купить?

Эту жизнь тебе дали, мой милый, на время, —

Постарайся же времени не упустить.

Дарить себя — не значит продавать.

И рядом спать — не значит переспать.

Не отомстить — не значит все простить.

Не рядом быть — не значит не любить.

Можно соблазнить мужчину, у которого есть жена, можно соблазнить мужчину, у которого есть любовница, но нельзя соблазнить мужчину, у которого есть любимая женщина.

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,

Два важных правила запомни для начала:

Ты лучше голодай, чем что попало есть,

И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

Не делай зла — вернется бумерангом,

Не плюй в колодец — будешь воду пить,

Не оскорбляй того, кто ниже рангом,

А вдруг придется, что-нибудь просить.

Не предавай друзей, их не заменишь,

И не теряй любимых — не вернешь,

Не лги себе — со временем проверишь,

Что этой ложью сам себя ты предаёшь.

Сорваный цветок должен быть подарен, начатое стихотворение — дописано, а любимая женщина — счастлива, иначе и не стоило браться за то, что тебе не по силам.

 30 кращих цитат Джорджа Бернарда Шоу

Світ складається з нероб, які хочуть мати гроші, не працюючи, і придурків, які готові працювати, не багатіючи.

Революції ніколи не полегшували тягар тиранії; вони лише перекладали цей тягар з одного плеча на інше.

Газета - це друкарський орган, що не бачить різниці між падінням з велосипеда і крахом цивілізації.

Мій спосіб жартувати - це говорити правду. На світі немає нічого смішнішого.

Секрет успіху в тому, щоб викликати обурення у якомога більшої кількості людей.

Любіть чоловіків. Їм дуже потрібна ваша любов. Навіть якщо вони в цьому ніколи не зізнаються. За кожним великим чоловіком завжди є жінка, яка в нього вірила. І любила по-справжньому.

Найбільше люди цікавляться тим, що їх абсолютно не стосується.

Якщо мій сусід б'є свою дружину щодня, а я - ніколи, то за статистикою ми обидва б'ємо свою дружину через день.

Якщо ви починаєте з самопожертви заради тих, кого любите, то закінчите ненавистю до тих, кому принесли себе в жертву.

Найбільший гріх по відношенню до ближнього - НЕ ненависть, а байдужість; ось істинно вершина нелюдяності.

Ми не маємо права споживати щастя, не продукуючи його.

Непристойність можна відшукати в будь-якій книзі, за винятком телефонної.

Читаючи біографію, пам'ятайте, що правда ніколи не годиться для публікування.

Ідеальний чоловік - це чоловік, що вважає, що у нього ідеальна дружина.

Вміти витримувати самотність і отримувати від нього задоволення - великий дар.

Щирим бути не небезпечно, тим більше якщо ви вдобавок дурні.

Життя - це не пошук себе. Життя - це створення себе.

Люди, які вміють веселитися, не мають грошей, а люди, які мають гроші, не вміють веселитися.

Іноді треба розсмішити людей, щоб відволікти їх від наміру вас повісити.

Мучеництво - єдиний спосіб прославитися, не маючи ніяких здібностей.

Ненависть - помста боягуза за випробуваний ним страх.

Злодій не той, хто краде, а той, кого зловили.

Якщо коли-небудь, ганяючись за щастям, ви знайдете його, ви, подібно старій, що шукала свої окуляри, виявите, що щастя було весь час у вас на носі.

Той, хто вміє, той робить, хто не вміє - той вчить інших.

Старіти нудно, але це єдиний спосіб жити довго.

Єдиний урок, який можна зробити з історії, полягає в тому, що люди не беруть з історії ніяких уроків.

Якщо у вас є яблуко і у мене є яблуко, і якщо ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і у мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея і у мене є ідея і ми обмінюємося ідеями, то у кожного з нас буде по дві ідеї.

Моя слава росла з кожною моєю невдачею.

Людина - як цегла: обпалюючись, твердне.

Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.

25 кращих цитат Ернеста Хемінгуея

1. «Всі люди на світі діляться на дві категорії. З першими легко, як легко і без них. З другими дуже складно, але жити без них неможливо зовсім».

2. «Писати насправді дуже просто. Ти просто сідаєш перед друкарською машинкою і починаєш спливати кров'ю».

3. «Дуже рідко в житті я зустрічав розумних людей, які були б ще й щасливими».

4. «Війна, яка б вона не була необхідна і справедлива, завжди злочин».

5. «Ніколи не вирушайте в подорож із тими, кого не любите».

6. «Більшість людей ніколи не чують один одного».

7. «Я п'ю, щоб ті, хто мене оточує, ставали цікавішими».

8. «У минулі дні часто писали про те, як солодко і прекрасно померти за батьківщину. Але в сучасних війнах немає нічого солодкого і прекрасного. Ти помреш, як собака, без всякої на те причини ».

9. «Найогидніше слово на світі – «пенсія».

10. «Люди з віком не розумнішають. Вони просто стають обережнішими».

11. «Той, хто хизується ерудицією або вченістю, не має ні того, ні іншого».

12. «Переїжджаючи з одного місця в інше, ви все одно не можете втекти від себе».

13. «Якщо ви перестали робити якісь речі просто для задоволення, вважайте, що ви більше не живете».

14. «Якщо двоє люблять один одного, це не може закінчитися щасливо».

15. «На світі так багато жінок, з якими можна переспати, і так мало жінок, з якими можна поговорити».

16. «Якщо вам хочеться позбутися від якоїсь думки, запишіть її».

17. «Найкраща можливість дізнатися, чи можеш ти довіряти людині, – довіритися їй».

18. «Будь-яке боягузтво походить від нелюбові».

19. «У Достоєвського є речі, яким віриш і яким не віриш, але є й такі правдиві, що, читаючи їх, відчуваєш, як змінюєшся сам».

20. «Всі сентиментальні люди дуже жорстокі».

21. «По-справжньому хоробрим людям немає чого битися на дуелі, але це постійно роблять багато боягузів, щоб запевнити себе у власній хоробрості».

22. «Якщо вас щось ранить, значить, вам не все одно».

23. «Кращі люди на Землі вміють відчувати красу, мають сміливість ризикувати і силу говорити правду. І саме ці позитивні якості роблять їх дуже вразливими. Саме тому кращі люди часто зруйновані зсередини».

24. «Ми всі зламані. І саме в місцях надломів ми часто найсильніші ».

25. «Секрет успіху простий: ніколи не падайте духом. Ніколи не падайте духом. Ніколи не падайте духом на людях ».

  20 геніальних і лаконічних цитат     

  А. П. Чехова

1. Справа не в песимізмі і не в оптимізмі, а в тому, що у дев'яноста дев'яти зі ста немає розуму.

2. Бувають люди, які завжди говорять тільки розумні і хороші слова, але відчуваєш, що вони тупі люди.

3. Якщо дружина тобі зрадила, то радій, що вона зрадила тебе, а не Батьківщину.

4. Університет розвиває всі здібності, у тому числі - дурість.

5. Кажуть: зрештою правда восторжествує, але це неправда.

6. Для того, щоб відчувати в собі щастя без перерви, навіть у хвилини скорботи і печалі, потрібно: а) вміти задовольнятися сьогоденням і б) радіти усвідомленню, що могло би бути й гірше.

7. Коли у твій палець потрапляє скалка, радій: «Добре, що не в око!»

8. Все знають і все розуміють тільки дурні та шарлатани.

9. Той, кому чуже життя, хто не здатний до нього, тому нічого більше не залишається, як стати чиновником.

10. Один біль завжди зменшує інший. Наступите ви на хвіст кішці, у якої болять зуби, і їй стане легше.

11. Сотні верст пустельного, одноманітного, вигорілого степу не можуть нагнати такої зневіри, як одна людина, коли вона сидить, говорить і невідомо, коли піде.

12. Якщо хочеш, щоб у тебе було мало часу, - нічого не роби.

13. Потрібно по краплині вичавлювати зі себе раба.

14. Ніхто не хоче любити в нас звичайну людину.

15. Не варто заважати людям сходити з розуму.

16. «Цинік» - слово грецьке, в перекладі означає: свиня, яка бажає, щоб увесь світ знав, що вона свиня.

17. Талановита людина в Росії не може бути чистенькою.

18. Не можна вимагати від бруду, щоб він не був брудом.

19. «Пізнай самого себе» - прекрасна і корисна порада; шкода тільки, що давні не здогадалися вказати спосіб, як користуватися цією порадою.

20. Життя, по суті, дуже проста штука, і людині потрібно докласти багато зусиль, щоб його зіпсувати.

      

 Крилаті вислови Оскара Уайльда

Мистецтво — саме життя, і воно безсмертне.

Лише прекрасне буде радісне, вічне і цінне у всі часи.

Музика — той різновид мистецтва, який якнайкраще реалізує художній ідеал.

Художник — справжнє дитя свого століття.

Важко уникнути майбутнього.

Віра не стає істиною тільки тому, що хтось за неї вмирає.

Коли боги хочуть покарати нас, вони зглядаються на наші молитви.

Коли Добро безсиле, воно — Зло.

Любов до себе людина проносить через усе життя.

Не буває моральних чи аморальних книг. Бувають книги добре або погано написані.

Природа ненавидить розум.

Сльози — прихисток для негарних жінок, але загибель для гарненьких.

Трагедія старості не в тому, що ти старий, а в тому, що не молодий.

Цинік — людина, яка знає всьому ціну і нічого не цінує.

Немає настільки багатої людини, яка могла б купити своє минуле.

У житті можливі тільки дві трагедії: перша - отримати те, про що мрієш, друга - не отримати.

Вся принадність минулого в тому, що воно минуле.

Люди похилого віку всьому вірять, люди середніх років усіх підозрюють. Молоді все знають.

Кожна жінка - бунтар за вдачею, причому бунтує вона виключно проти себе самої.

Своїх чоловіків завжди ревнують некрасиві жінки; гарним - не до цього, вони ревнують чужих.

Час - втрата грошей.

Я можу встояти проти всього, крім спокуси.

Єдиний спосіб позбутися спокуси - піддатися їй.

Кожного разу, коли людина допускає дурість, вона робить це з найблагородніших мотивів.

... Життя надто важливе, щоб розміркуовувати про нього серйозно.

Коли зі мною відразу погоджуються, я відчуваю, що я не правий.

Любов до себе - це початок роману, який триває все життя.

Досвід - це ім'я, яке кожен дає своїм помилкам.

Правда рідко буває чистою й ніколи не буває простою.

Важко уникнути майбутнього.

Щастя одруженого чоловіка цілком залежить від тих жінок, на яких він не одружився.

Немає нічого небезпечнішого, ніж бути модним. Все модне дуже швидко виходить з моди.

Егоїзм - це не значить жити так, як хочеш, це вимога до інших жити так, як ви цього хочете.

Я завжди дивую сам себе. Це єдине, заради чого варто жити.

Будь собою, інші ролі зайняті.

Тому, що дійсно потрібно знати, ніхто не навчить.

Ми вважаємо модним те, що носимо самі і немодним те, що носять інші.